Марадона*
«Але так чи
інакше - ми рухаємось своїми маршрутами, потрапляючи в невідомі місця,
проникаючи за лаштунки власного досвіду, і всі, кого нам довелося зустріти,
лишаються в нашій пам'яті своїми голосами й своїми дотиками.
Навіть якщо я ніколи не
зійду з цього потяга, навіть якщо мені до скону доведеться лежати на цій
полиці, в загубленій пастці, ніхто не відбере в мене спогадів про побачене, що
вже не так і погано.»
ЖАДАН
Інколи на початку дня не знаєш де опинишся
на кінці його. От начебто все ясно зранку – та день це світло, а світло – це
знання. А нові знання – нові дії.
І наприкінці
робочого дня, підкорюючись велінню серцю, озброєний блокнотом і проінформований
по телефону, спішу в БУЛ. На зустріч з Сергієм Жаданом.
А по дорозі згадую про те, як вперше почув
це ім‘я. Це було в цьому
самому приміщенні, майже рівно рік тому ( все йде по спіралевидному колу) . Ми, тобто УМК, проводили
зустріч на тему «Обличчя новітньої України». Доклади були про різних людей, та
особливо запам‘яталась
розповідь про Жадана… Чесно кажучи, я тоді не дуже повірив словам Катерини
Холод, - вона гарно вміє запалити людей, завести в інтелектуальне коло…
Пройшов рік. І
ось я знову тут, а переді мною – той самий С.Жадан…
Читає свої речі.
Інші читають його речі.
А які вони, його
твори?
Пронизливі – не
те слово. Невиразне слово…
Чіткі – так.
Музикальні – так. Насичені невисказаним – так. Пронизані силою духу та величчю
миті – однозначно.
І всі ми, ті хто був
в залі пройнялися цією миттю. Миттю, яка буває одна на міріади. Бо багато людей
прочитають книгу, принаймні можуть це. Багато книжок – цих маленьких часточок
душі автора лежать на полицях або на дні сумок, переховуються в надрах
комп’ютера…. стиснуті в файли, спресовані в паперові…
Це лише фрагмент,
це лише одна грань.
Та в цей день
мені, і не тільки мені довелося, пощастило чути, бачити. Питати та отримувати
відповіді.
Книгу можна
купити, книгу можна знайти. ЇЇ можна продати або загубити.
Прочитана книга
залишиться в пам‘яті потоками
інформації.
Але спілкування з
автором залишається не тільки в пам‘яті, але й в душі. Входить в багаж
пройдешнього не чорними знаками на білому папері, а емоціями, враженнями,
наголосами та акцентами. і пронизливим
почуттям реальності життя.
*(«Марадона» – це книга
С.Жадана)
Керівник УМК,
Ярослав Копельчук
С.Жадан
***
Коли потяг нарешті в’їхав у гори,
залишивши позаду сонні долини,
коли в чорних снігах від тяжкої змори
засинали дерева, птахи і тварини,
і коли вибрідали нічні подорожні
на гаряче світло, ніби на запах,
і світили їм річищ глибини порожні
і зелені вогні по гірських вокзалах,
і кондуктор вслухався в останні вісті,
одягнувши стару залізничну куртку,
коли діти колійників і машиністів
уві сні намивали золото смутку,
торгівельні контори й приватні оселі
замовкали, мов патефони трофейні,
і прокочувались крізь лункі тунелі
неприкаяні літерні і купейні.
І сумні
пасажирки юного віку,
невідомих занять і непевних звичок
рахували мости, збиваючись з ліку,
в теплих светрах і в’язаних рукавичках.
Витягали з торби гіркі наливки,
і ковтали дими устами самими,
і нічної розмови ламкі уривки
нависали над ними, пливли над ними.
І одна діставала в диму, що здійнявся,
словники з безнадійними коментарями,
і гортала їх, доки потяг спинявся
під станційними тихими ліхтарями,
і читала подружці щось нестерпне,
щось, від чого сухо стискало горло,
і коли та спала – читала про себе,
а коли прокидалась – читала уголос.
І слова - промовлені, словникові
западали в сон непомітно й загусло,
і гойдалися в заспокоєній крові,
наче водорості в холодних руслах.
Меню сайту