Марадона*

 «Але так чи інакше - ми рухаємось своїми маршрутами, потрапляючи в невідомі місця, проникаючи за лаштунки власного досвіду, і всі, кого нам довелося зустріти, лишаються в нашій пам'яті своїми голосами й своїми дотиками.

Навіть якщо я ніколи не зійду з цього потяга, навіть якщо мені до скону доведеться лежати на цій полиці, в загубленій пастці, ніхто не відбере в мене спогадів про побачене, що вже не так і погано.»

ЖАДАН

  Інколи на початку дня не знаєш де опинишся на кінці його. От начебто все ясно зранку – та день це світло, а світло – це знання. А нові знання – нові дії.

І наприкінці робочого дня, підкорюючись велінню серцю, озброєний блокнотом і проінформований по телефону, спішу в БУЛ. На зустріч з Сергієм Жаданом.

     А по дорозі згадую про те, як вперше почув це ім‘я. Це було в цьому самому приміщенні, майже рівно рік тому ( все йде по спіралевидному колу) . Ми, тобто УМК, проводили зустріч на тему «Обличчя новітньої України». Доклади були про різних людей, та особливо запам‘яталась розповідь про Жадана… Чесно кажучи, я тоді не дуже повірив словам Катерини Холод, - вона гарно вміє запалити людей, завести в інтелектуальне коло…

Пройшов рік. І ось я знову тут, а переді мною – той самий С.Жадан…

Читає свої речі. Інші читають його речі.

А які вони, його твори?  

Пронизливі – не те слово. Невиразне слово… 

Чіткі – так. Музикальні – так. Насичені невисказаним – так. Пронизані силою духу та величчю миті – однозначно.

І всі ми, ті хто був в залі пройнялися цією миттю. Миттю, яка буває одна на міріади. Бо багато людей прочитають книгу, принаймні можуть це. Багато книжок – цих маленьких часточок душі автора лежать на полицях або на дні сумок, переховуються в надрах комп’ютера…. стиснуті в файли, спресовані в паперові…

Це лише фрагмент, це лише одна грань.

Та в цей день мені, і не тільки мені довелося, пощастило чути, бачити. Питати та отримувати відповіді.

Книгу можна купити, книгу можна знайти. ЇЇ можна продати або загубити.

Прочитана книга залишиться в пам‘яті потоками інформації.

Але спілкування з автором залишається не тільки в пам‘яті, але  й в душі. Входить в багаж пройдешнього не чорними знаками на білому папері, а емоціями, враженнями, наголосами та акцентами.  і пронизливим почуттям реальності життя.

*(«Марадона» – це книга С.Жадана)

                                                                                                              Керівник УМК,

                                                                                                      Ярослав Копельчук

С.Жадан

***

Коли потяг нарешті в’їхав у гори,
залишивши позаду сонні долини,
коли в чорних снігах від тяжкої змори
засинали дерева, птахи і тварини,

і коли вибрідали нічні подорожні
на гаряче світло, ніби на запах,
і світили їм річищ глибини порожні
і зелені вогні по гірських вокзалах,

і кондуктор вслухався в останні вісті,
одягнувши стару залізничну куртку,
коли діти колійників і машиністів
уві сні намивали золото смутку,

торгівельні контори й приватні оселі
замовкали, мов патефони трофейні,
і прокочувались крізь лункі тунелі
неприкаяні літерні і купейні.

І сумні пасажирки юного віку,
невідомих занять і непевних звичок
рахували мости, збиваючись з ліку,
в теплих светрах і в’язаних рукавичках.

Витягали з торби гіркі наливки,
і ковтали дими устами самими,
і нічної розмови ламкі уривки
нависали над ними, пливли над ними.

І одна діставала в диму, що здійнявся,
словники з безнадійними коментарями,
і гортала їх, доки потяг спинявся 
під станційними тихими ліхтарями, 

і читала подружці щось нестерпне,
щось, від чого сухо стискало горло,
і коли та спала – читала про себе,
а коли прокидалась – читала уголос. 

І слова - промовлені, словникові
западали в сон непомітно й загусло,
і гойдалися в заспокоєній крові,
наче водорості в холодних руслах.