Давня пісня лісова

13-го вересня у вівторок, який видався по-осінньому прохолодним, українська молодь навідалася до Культурного центру. Привід був для цього якщо не врочистий, то досить приємний – перегляд фільму «Лісова пісня». Режисер Юрій Іллєнко зняв цю картину у 1980-му році, але навряд чи екранізація відомої драми-феєрії Лесі Українки має якесь відношення до Олімпіади-80.

Отож після споглядання півторагодинної «Пісні» у присутніх на кінозустрічі виникло чимало питань. Мальовничий доробок Іллєнка, і на цій думці зійшлися всі, має досить слабке відношення до самої драми. Звичайно, режисер не обійшовся без цілковито очікуваного антуражу: ліс (весняний, літній, осінній, зимній – обирайте самі), втаємничені лігва мешканців-героїв українського фольклору, які оманливо спокушають перехожих на хибні стежки та болотні місцини. Потерчата, лісовик, водяник, перелесник, мавка, - всі ці обранці іншого, язичницького світу почуваються у тенетах дерев як вдома. Та й недарма – це і є їх дім. А от чи може проста людина призвичаїтися до світу інфернальних істот, то вже залишається на розсуд глядачів.

«Лісова пісня» серед веселої компанії викликала неабиякий резонанс. З одного боку, знайшлися шанувальники українського колориту. З іншого боку, і це відмітили всі, діалоги у фільмі мають дуже слабке відношення до драматичного тексту Лесі Українки. Так що вишуканими промовами герої захопити увагу глядачів не могли. Чим же цікава «Лісова пісня» Іллєнка? Зображенням кохання Мавки та Лукаша? Неперевершеною грою? Чи наприкінці вже – надприродними спец ефектами?

На всі ці питання немає одностайної відповіді. Скільки би не було ідилічних сцен а-ля «Лукаш, Мавка та його сопілка», зажурливих кадрів з Мавкою, яка втратила швидкоплинне кохання, фактично знехтувавши своїм демонічним їством, все одно здається, що фільм не про це. Може метою режисера був просто показ магічного калейдоскопу днів, чи то язичницький цикл природи з народженням, дозріванням і поступовим та невблаганним кінцем… «Лісова пісня» вісімдесятих залишила подвійне враження: зачарованість природою та сум через хибний вибір лісової демонічної істоти – чорнокосої Мавки.

P.S. А присутніми на кінозустрічі у той похмурий осінній вечір були: Ярослав, Павло, і Сергій, Дмитро, ще один Сергій, дві Катерини, Людмила, Євген та два Романи, а також кілька представників старшого покоління.

Катерина Холод